Коваленко Анатолій Андрійович
    Новини
    Біографія
    Діяльність
    Публікації
    Фотоархів
    Зворотній зв’язок
Головна сторінка  >  Біографія  >  Про себе 

Біографічна довідка
Про себе


Прес – релізи

«УДАРна толока» на Печерську

Протягом останніх двох тижнів з ініціативи депутата Київради від фракції «УДАР Віталія Кличка» Анатолія Коваленка члени Печерської районної організації політичної партії «УДАР Віталія Кличка» прибирали подвір’я житлових будинків Печерського району від минулорічного та зимового сміття, фарбували бордюри внутрішньодворових проїздів, проводили скопування та дезінфекційну обробку вапном стовбурів дерев.  

«УДАРівці» Печерська привітали ветеранів зі святом Захисників Вітчизни

22 лютого в приміщенні Ради ветеранів Печерського району УДАРівці районної парторганізації привітали ветеранів Печерська із Днем Захисників Вітчизни.  

Анатолій Коваленко: “Ми хочемо бачити наше рідне місто таким, яким його бачив у своїх мріях Володимир Сосюра”

19 грудня ц.р. у приміщенні Будинку письменників відбулося нагородження лауреатів літературної премії імені Володимира Сосюри. В урочистостях взяли участь засновники премії: президент Громадського фонду Святого Андрія Первозванного Анатолій Коваленко, голова Національної спілки письменників України Віктор Баранов, головний редактор газети «Літературна Україна» Сергій Коржак, член редколегії газети «Літературна Україна» Петро Перебийніс, творча громадськість столиці. А лауреатами премії стали: Сергій Гальченко, Борис Олійник, Михайло Сіренко та Василь Старун. 






Пошук »
Біографія Про себе 

Про себе

Анатолій Коваленко: про себе, відверто...

 
Я дуже люблю Київ. Навряд чи кого цим здивуєш, усі кияни люблять рідне місто, кожен по-своєму: і мешканці, так би мовити, корінні, які саме тут уперше вдихнули на повні груди його повітря, і ті, хто прикипів до нього душею пізніше, як от, приміром, я, чия пуповина закопана в далекому лісовому селищі Стара Гута Середино-Будського району на Сумщині. Тож, звісно, мої дитячі враження пов'язані не з Києвом, та й навіть не із Старою Гутою, бо мені не виповнилося й року, як батьки переїхали до Комарівки Макарівського району на Київщині — надзвичайно мальовничого села, також зусібіч оточеного лісом (батько був лісівником) з усіма його принадами: морем чорниць та ожини, грибними й суничними „плантаціями", рибними ставками (на жаль, тепер це четверта чорнобильська зона). Зате до столиці я приїхав уже зрілим, цілком сформованим юнаком, коли 1972 року вступив до Київського інженерно-будівельного інституту.
 
Я дуже люблю Київ. Адже він зростав, розбудовувався, прикрашався й моїми руками, моїми стараннями. Закінчивши 1977 року КІБІ з відзнакою, я   прийшов   працювати   до Головкиївміськбуду. Починав рядовим інженером, затим перейшов через  неабиякі  випробування  в  ролі  виконроба  (кожний будівельник знає, який то гарт!), а далі — щабель за щаблем — упродовж дев'яти років долав “ієрархічну драбину” в своїй галузі: працював і начальником відділу, і головним інженером будівельного управління тресту “Київспецбуд”. Досі до подробиць пам'ятаю, як зводився той чи той об’єкт за моєї участі, які труднощі довелося переборювати, пам'ятаю ті солодкі миті щастя, коли рідне місто збагачувалося ще однією спорудою на радість і добро людям.
 
Я дуже люблю Київ. Адже саме тут, у столиці, доля надала мені можливість випробувати себе в новій іпостасі — зовсім не в тій царині, до якої готувався в інститутських аудиторіях. В грудні 1986 року мені запропонували перейти на роботу в органи виконавчої влади, де я подолав шлях від заступника голови райвиконкому до голови Печерської районної ради та глави райдержадміністрації. З висоти прожитих літ, звісно, по-іншому оцінюєш і поворотні кроки, і власні вчинки, однак нині, згадуючи той час, свої вагання перед прийняттям відповідального рішення, доходжу висновку, що не помилився, ні про що не шкодую. А тоді, особливо на перших порах, не раз охоплювали сумніви. Доти я, звичайно, мав справу з колективами, і досить великими, але така специфіка галузі, що доводилося насамперед розв'язувати інженерно-технічні проблеми. Коли ж став першим керівником району, переді мною на повен зріст постав людський фактор. Адже кожен столичний район — це як обласний центр, такий, скажімо, як Вінниця, Житомир, Чернігів, Черкаси, і за кількістю населення, і часто-густо за промисловим потенціалом. За кожним твоїм кроком, кожним прийнятим рішенням чи виданим розпорядженням — тисячі людських доль, а тому я постійно відчуваю на своїх плечах неймовірний тягар відповідальності. Мені завжди боляче, коли комусь в чомусь доводиться відмовляти (так складаються обставини), переконаний: до такого болю звикнути не можна, якщо прийшов на цей світ із щирим прагненням робити людям добро.
 
До речі, я і в народні депутати пішов не з власних амбіцій, а, так би мовити, від глибокої образи за свій район: пройшов один тур виборів, другий, а депутата від Печерського округу так і не обрали. Та як же так можна, думав, щоб інтереси трудящих одного з провідних столичних районів не були представлені в парламенті?! І... дав згоду на висунення своєї кандидатури, переміг на виборах і став депутатом Верховної Ради 13-го скликання. Тепер пишаюся тим, що за моєї безпосередньої участі було прийнято і Закон про місцеве самоврядування, і Закон про столицю, і про державні адміністрації, і — найголовніше — Конституцію України. Тобто мені, вважаю, вдалося   піднестися до рівня проблем загальнодержавних, а не мислити в сесійній залі масштабами лише одного району, сповна застосувати свої знання (маю звання кандидата юридичних наук, доктора політичних наук, захистив дисертації саме з теми місцевого самоврядування). Саме з цих міркувань і не став балотуватися на наступних виборах: ті закони, у розробці яких я міг принести практичну користь, уже були прийняті, та й, чесно кажучи, не так просто виявилося поєднувати роботу керівника району з обов'язками народного депутата. Тим більше, що я переконаний:  парламент  може  ефективно  діяти  тільки  на професійній основі...
 
Я дуже люблю Київ. Усе місто — від центру до найвіддаленіших околиць,  до  благословенної Воскресенки,  де  ми  родиною дванадцять років тулилися в так званій “готельці”, у “крайній хаті”, бо далі шерехтіли ще наддніпрянські та наддеснянські піски, обриси Троєщини хіба що, може, тільки вимальовувалися в уяві проектувальників. Але, як, мабуть, і в кожного киянина, є у мене особливо улюблені куточки. Це, насамперед, Покровська церква на Подолі, де хрестили мою дружину. Тут я можу годинами стояти в тиші, звертаючись до Бога, просячи в нього щастя й добра для своєї родини, для близьких і друзів. Звідси я виходжу просвітлений душею, бо без такого світла в душі, вважаю, не можна йти до людей, робити їм добро...
 
А ще просто обожнюю тінисту алею в нашому Ботанічному саду, якраз над знаменитим Садом бузку. Щотравня неодмінно приходжу сюди у вільну хвилинку, вбираю очима незбагненну палітру бузкових кетягів, глибоко вдихаю повітря, перейняте неймовірними пахощами, а погляд сягає ген за Дніпро, за лівобережний обрій, де сизуватим туманцем оповиті далекі ліси, в яких причаїлася моя рідна Стара Гута на Сумщині, і Чернігівщина, де козакував сотник Коваленко... Один знайомий краєзнавець обіцяв простежити, чи не з тих Коваленків витікає мій родовід, та все ніяк руки не доходять. Хоча дуже люблю читати історичні романи доби козаччини — Зінаїда Тулуб, Михайла Старицького...
 
Я дуже люблю Київ, цікавлюся його історією, милуюся старовиною, тож не міг, звісно, обійти увагою таку знакову для нашого міста постать, як святий апостол Андрій Первозванний, котрий свого часу провістив, що на цих наддніпрянських пагорбах “засяє благодать Божа”. Я добре пам'ятаю той квітневий вечір 1997 року, коли мене в лікарні провідали мої друзі, коли в тихій надвечірній розмові зродилася щаслива ідея: заснувати Громадський фонд Святого Андрія Первозванного. І ось уже більше десяти років він живе і діє, прилучаючи до духовного життя все нових і нових киян, насамперед молодь. Коштами Фонду до 2000-ліття Різдва Христового споруджено й відкрито пам'ятний знак та церкву на честь святого апостола Андрія Первозванного, духовного правітця нашого міста, які стали окрасою не лише Печерська, а й усього Києва. Коли дивлюся на позолочені бані Михайлівського Золотоверхого чи Успенського собору в Лаврі, з гордістю думаю, що в їх воскресінні є й наша дещиця — Фонд зібрав та переказав релігійним громадам чималі кошти на їхню відбудову.
 
Все, що надбано в Києві упродовж століть працею й розумом багатьох поколінь наших попередників, треба зберегти і передати в спадок нащадкам. А тому із самого початку Громадський фонд Святого Андрія Первозванного зорієнтований насамперед на молодь — це їм, юним киянам, примножувати славу і велич української столиці в новому столітті й тисячолітті. Коли ми вперше скликали столичну юнь на свій масовий захід на схилах Дніпра, коли вийшов на сцену Співочого поля і з хвилюванням вдивлявся крізь світло юпітерів у тисячі юних облич, а двісті тисяч пар очей — цікавих, допитливих, задерикуватих, часом скептичних — уп'ялися в мене, я зрозумів: ідея стає реальністю, Фонд відбувся!..
 
Я добре знаю, чого прагне сучасна молодь, бо маю двох синів. Один уже живе своїм дорослим життям, закінчив університет, став юристом, подарував нам з дружиною чудову онучку, але й досі не позбувся юнацького максималізму: йому треба все — і сьогодні! Другий ще навчається в університеті, з майбутнім поки що не визначився, але неодмінно хоче стати лідером — у всьому, за що тільки береться. Доводиться пояснювати обом, що ніщо не падає людині з неба, що й лідерство, і достаток досягається власною працею, розумом, наполегливістю. Ну і, звичайно, здоровим честолюбством. Саме на цих засадах ми започаткували міжвузівський конкурс “Студент Києва”, який без перебільшення став подією у житті столичної молоді. У 2000 році, наприклад, у тритурових змаганнях взяли участь понад 1200 представників 39 вузів столиці, переможців визначали публічно — під час святкового вечора у Міжнародному центрі культури й мистецтв. Студенти виборювали не лише головні призи — іменні стипендії від Фонду; конкурс надав їм можливість сповна виявити і свої знання, і кмітливість, і, врешті-решт, здорове честолюбство, здобути впевненість у своїх силах, що так необхідно молодій людині при входженні в доросле життя. Цьому ж підпорядковані й інші наші видавничі, освітні, науково-практичні проекти та програми, з-поміж яких я виокремив би видання серії “Словники України”. Недарма ж бо кажуть, що культура нації визначається кількістю словників та енциклопедій, виданих на душу населення...
 
Фонд Св. Андрія Первозванного повсякчас піклується про людей соціальне незахищених — інвалідів, громадян похилого віку, ветеранів війни, самотніх. Та особлива наша турбота — діти. Понад 15 тисяч маленьких мешканців Печерська зустрічають новий рік біля найкращих ялинок столиці з подарунками від Фонду. Але новорічними святами турбота про них не обмежується. Для них — і турніри з міні-футболу, і проект “Київ майбутнього”, і конкурси на знання історії й культури столиці “Наш Київ” і “Київ знайомий і незнайомий”, і конкурс “Знаєш рідну мову — вивчи англійську”. Кращих поетів року Фонд увінчує літературною премією імені В.Сосюри “Любіть Україну!”.
 
Я дуже люблю Київ. Саме тому, ставши у 2006 році депутатом Київської міської ради, обрав для себе за мету вирішення чи не найважливіших сьогодні для міста питань – екологічних, а згодом - у наступному скликанні - захист культурного та історичного надбання нашого міста. Адже від стану довкілля залежить найголовніше – здоров’я киян. А від стану культури та історичної спадщини - духовне обличчя Києва. Впевнений, що разом зі мною тисячі киян уболівають за долю української столиці і, як і я, готові усе життя покласти на олтар служіння її розквіту задля благополуччя киян. Вірю, що киянам, як і мені, болить, коли правічна київська земля стає місцем торжищ і об’єктом торгів. Кияни, як і я, категорично проти того, щоб оспіваний десятками поколінь Київ став предметом і місцем спекуляцій для нечестивців-політиків. Киян, як і мене, не влаштовує, що інтереси територіальної громади і кожного киянина нехтуються на догоду купці чиновників та бізнесменів.
 
Разом ми повинні кардинально змінити ситуацію!
 

Я дуже люблю Київ, схиляю голову перед його славною історією, вірю в його майбутнє. А тому гасло Громадського фонду Святого Андрія Первозванного „Новому тисячоліттю — оновлений Київ!" — то й моє особисте кредо, якому підпорядковано всі творчі сили й життєву енергію.

  Зворотній зв’язок        Мапа сайту      
© Персональний сайт Анатолія Коваленко, 2008.
© Розробка сайту AMT, 2008.